23 січня православні ковельчани відзначили день пам'яті свого небесного покровителя -- священномученика Анатолія Ковельського, митрополита Одеського. В Ковелі по вул. Ватутіна зведено храм на його честь.

На запрошення настоятеля храму протоієрея Олександра Кобенка святкову Божественну літургію очолив єпископ Володимир-Волинський і Ковельський Володимир, якому співслужили представники духовенства Ковельщини.

Вшанувати пам'ять святого прийшли багато прихожан. По завершенню Божественної літургії відбувся молебень з хресним ходом навколо храму. Владика Володимир благословив присутніх іконою священномученика Анатолія, окропив освяченою водою, привітав з храмовим святом.

Релігійна громада на честь священномученика Анатолія зареєстрована в Ковелі в грудні 2007 року. Молодому священику отцю Олександру разом з парафіянами довелося добре потрудитися, щоб нині на місці необлаштованої території велично сяяв куполами дерев’яний храм. Поруч зведено двоповерховий парафіяльний будинок, у якому після завершення внутрішніх робіт розташуються класи недільної школи. Поки що богослужіння проходять в тимчасовому приміщенні, освячення новозбудованої церкви планується влітку цього року.

х х х

Народився священномученик Анатолій (в миру Андрій Грисюк) 19 серпня 1880 року в Ковелі у сім’ї повітового казначея. З дитинства Андрій звик до праці, до простого стилю життя, адже сім’я жила бідно.

У 1900 році Андрій закінчив Волинську духовну семінарію, згодом Київську духовну академію. У 1903 році його постригли в монахи з іменем Анатолій. У цьому ж році він рукоположений в ієромонахи. 1908 року став магістром богослов’я.

Ієромонах мав надзвичайні здібності до богословських наук, володів французькою, німецькою, англійською, грецькою та латинською мовами. У 1911 році отець Анатолій – уже архімандрит і доцент Київської духовної академії. В 1912 році він — екстраординарний професор. Того ж року його переводять до Москви і призначають інспектором духовної академії. В цей час він стає єпископом Чистопольським, другим вікарієм Казанської єпархії. Був призначений ректором Казанської духовної академії. Коли звершувалась його архієрейська хіротонія, на Анатолія зверху впало світло, утворюючи дивне сяйво навколо його голови. Присутні на богослужінні були вражені чудовим явищем, що вказувало на милість Божу.

Святительське служіння владики Анатолія випало на вкрай складний і важкий для православної церкви і всього народу період. Це був час, коли масово закривались духовні навчальні заклади. Ректор Казанської духовної академії, єпископ Анатолій знайшов юридичне виправдання, завдяки якому життя академії продовжувалось ще півтора року. Справа в тому, що, заборонивши офіційно духовну освіту, влада ще дозволяла отримувати її приватно. Тому академія, зберігаючи навчальну програму, стала займатись ніби приватним порядком. Однак 26 березня 1921 року владику Анатолія заарештували та звинуватили в непокорі державним постановам. Він був засуджений на рік ув’язнення.

Після звільнення священне керівництво призначило його єпископом Самарським і Ставропольським, і знову починається безкомпромісне та безбоязне служіння святителя Анатолія Господу. Однак  24 лютого 1923 року — знову тюрма. Єпископ вірить і надіється тільки на Бога. Молитви, здавалось, дійшли до неба — 4 серпня 1923 року його звільнили, через місяць возведений в сан архієпископа. Проте архієпископа Анатолія знову заарештовують і висилають у Туркменію, у Красноводськ на 3 роки.

Святитель Анатолій був людиною глибокої віри, високого духу і нескореної мужності. Під час арештів та ув’язнень він зазнає неймовірних страждань, але не здається. Незважаючи на переслідування, арешти, завжди хвилювався, передусім, за долю Церкви.

Після закінчення тюремного строку в 1927 році оселився в Москві. В 1928 році його обирають членом Синоду і призначають на Одеську кафедру. В Одесу архієпископ Анатолій прибув у дуже важкі роки. Закривались та осквернялись церкви й монастирі, арештовували священників і монахів...

21 жовтня 1932 року владика Анатолій введений у сан митрополита, йому пропонують пост екзарха України, але він відмовився, оскільки був смиренним й скромним. У 1934-1935 роках тимчасово управляє Харківською єпархією, а з 1936 року — знову в Одесі.

В січні 1937 року його засуджено до ув’язнення на п’ять років. Так він опинився в Килтовському Ухто-Печорському таборі (Республіка Комі). Хворий на виразку шлунка, до того ж маючи міокардит, хворі ноги, без нарікань несе свій хрест випробувань. В документах охорони табору про ув’язненого митрополита значилось: “Працює добросовісно, до інструментів ставиться бережно. Дисциплінований. Якість роботи хороша”. Але вже за кілька місяців сухий запис охоронця свідчить: «Роботу виконує на 62%. По старості працює слабо, але старається». Ще пізніше повідомляється, що ув’язнений «до фізичної праці не придатний». На кінець 1937 року мученик майже втратив зір.

23 січня 1938 року його не стало. Перед самою кончиною архіпастиря мучителі прийшли до нього з вимогою віддати Євангеліє і натільний хрест. Він відмовляється. Силою виривають з рук Святе Письмо, намагаються зірвати натільний хрест.  Мученик з останніх сил повернувся на груди і, міцно стиснувши в руках натільний хрест, віддав свою святу душу Господу Богу.

Очевидці засвідчили, що під час завершення земного шляху святителя Анатолія над табірним бараком з’явилося сяйво...

Отець Олександр у нашій розмові відзначає, що святий прожив недовгий вік, мученицький, але праведний. У 2000 році його зачислено до лику святих мучеників. Опіку і підтримку священномученика Анатолія ми відчуваємо постійно, адже він береже свій край, молиться за нього.

 -- І коли у інших районах та містах вирують стихії, розтікаються ріки й трапляються усілякі лиха, Ковельщина залишається Богом хранима молитвами нашого Небесного покровителя! — зазначив настоятель.

Світлана ЛЯШУК

Газета «Вiстi Ковельщини»