Чому порушуються державні гарантії?

2

Віряни Володимир-Волинської єпархії Української Православної Церкви глибоко стурбовані грубим втручанням органів місцевого самоврядування у діяльність УПЦ і розпалюванням міжконфесійної ворожнечі. Про це свідчить звернення “До православних прихожан УПЦ Володимир-Волинського району”, прийняте на позачерговій сесії Володимир-Волинської районної ради, яка проходила 3 червня 2015 р.
Влада нашої країни неодноразово заявляла про інтеграцію України в європейський простір, демократичні засади розвитку. Україна визнала, проголосила та закріпила правове забезпечення свободи світогляду та віросповідання в національних нормативно-правових актах шляхом ратифікації міжнародних актів з прав людини та інституціоналізація здійснення свободи світогляду та віросповідання.
Вважаємо, що в наш час відбувається грубе порушення прав і свобод громадян України, зокрема по відношенню до вірян Української Православної Церкви.
Право на свободу совісті кожної людини гарантовані:
  • Статутом Організації Об’єднаних Націй 1945 р.;
  • Загальною декларацією прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.;
  • Європейською конвенцією про захист прав людини і основних свобод 1950 р.;
  • Європейською конвенцією з прав людини (Міжнародний пакт про громадянські і політичні права), прийнятою 16 грудня 1966 р.;
  • Підсумковим актом Наради з безпеки і співпраці в Європі підписаний 30 липня – 1 серпня 1975 р.;
  • Декларацією про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії чи переконань, проголошеною Генеральною Асамблеєю ООН 25 листопада 1981 р.;
  • Декларацією про права громадян, що належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин 1992 р.;
  • Конвенцією про забезпечення прав громадян, що належать до національних меншин 1994 р.;
  • Декларацією принципів толерантності 1995 р.
Зокрема, Стаття 18 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, прийнята резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 16.12.1966 р., проголошує:
1. Кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію та переконання за своїм вибором і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноособово, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів і вчень.
2. Ніхто не повинен зазнавати примусу, що принижує його свободу мати чи приймати релігію або переконання за своїм вибором.
Стаття 19:
1. Кожна людина має право безперешкодно дотримуватися своїх поглядів.
2. Кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, давати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір.
Стаття 26:
Усі люди є рівними перед законом і мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист законом. У цьому відношенні всякого роду дискримінація повинна бути заборонена законом і закон повинен гарантувати всім особам рівний і ефективний захист проти дискримінації за будь-якою ознакою, як-от, раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини.
У Пропозиціях державам-членам ООН від Центру з прав людини ООН, запропонованих на семінарі, проведеному Центром у грудні 1984 р., записано:
1. Кожна держава забезпечує гарантію релігійних свобод в конкретній формі і забороняє дискримінацію на релігійному ґрунті.

4. Державні службовці повинні отримувати спеціальну підготовку і керівні вказівки щодо практики поваги до різних релігійних традицій і вірувань, відмови від дискримінації за ознакою віросповідання.У Підсумковому документі Віденської зустрічі держав-учасниць наради з безпеки і співробітництва в Європі (19 січня 1989 р.) зазначається:

Держави – учасниці
(11.) підтверджують, що будуть поважати права людини і основні свободи, включаючи свободу думки, совісті, релігії і переконань, для всіх, незважаючи на расові, статеві, мовні та релігійні відмінності. Вони підтверджують також загальне значення прав людини й основних свобод, повага яких є суттєвим фактором миру, справедливості й безпеки.
(12.) висловлюють свою рішучість гарантувати ефективне здійснення прав людини й основних свобод, які випливають з гідності, властивої людській особистості, і є суттєвими для її вільного й повного розвитку.
Конституція України також встановлює загальні принципи нормативно-правових гарантій Зокрема, ст. 57 Основного Закону визначає, що закони й інші нормативно-правові акти, які визначають права громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. В іншому випадку такі нормативно-правові акти є не чинними.
При цьому конституційні права і свободи людини і громадянина, згідно зі ст. 64 Основного Закону, які встановлені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 не можуть бути обмеженими, крім випадків, передбачених Конституцією України.
У першу чергу, конституційно-правовими гарантіями виступають загальні норми-принципи конституційного статусу людини і громадянина, які також безпосередньо стосуються прав людини на свободу світогляду і віросповідання, а саме:
  • принцип вільності і рівності людей у своїй гідності та правах, за яким усі люди, в тому числі віруючі й ті, що не сповідують жодної релігії, є вільними і мають рівні права;
  • принцип невідчужуваності і непорушності прав і свобод, який означає, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, в тому числі й у релігійній сфері;
  • принцип рівності конституційних прав і свобод в рівності перед законом , який означає, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;
  • принцип права людини на вільний розвиток своєї особистості , якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості;
  • принцип невичерпності і гарантованості прав і свобод людини і громадянина, в тому числі і релігійні, закріплені Конституцією, не є вичерпним.
У Статті 35: Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова.
Українська Православна Церква, як і всі Православні Церкви світу, також живе за своєрідною конституцією — канонами, тобто правилами устрою внутрішнього і зовнішнього життя. До складу канонічного зводу входять Правила Святих Апостолів, канони 6-ти Вселенських і 10-ти Помісних Соборів і правила 13-ти Святих Отців. Включення в Канонічний корпус правил Вселенських Соборів не потребує пояснення. Ці Собори – орган вселенського єпископата, носія вищої церковної влади. Вселенські Собори, за вченням Церкви, непогрішні. Їхня непогрішність випливає з догмата про непогрішність Церкви. Найвищими органами церковної влади та управління Української Православної Церкви є Собор Української Православної Церкви, Собор єпископів Української Православної Церкви та Священний Синод Української Православної Церкви на чолі з Митрополитом Київським і всієї України. Без церковного законодавства порушується вся церковна дисципліна, що справляє негативний вплив на інститут церкви. Православна Церква це не політична партія або громадське об’єднання, які змінюють свою програму щоразу після зміни політичної ситуації, Христова Церква має іншу природу, ЇЇ заснував безпосередньо Сам Бог – Господь наш Ісус Христос. Вона є Боголюдським живим організмом – Тілом Христовим (1Кор. 12, 27).
Можна було б наводити ще немало документів, які свідчать про те, що дії органів державного самоврядування порушують права вірян УПЦ, зводячи наклепи, забираючи храми, пропагуючи міжконфесійну ворожнечу. У важкий час, коли потрібно консолідувати українське суспільство, народним обранцям, потрібно виконувати прямі депутатські обов’язки щодо соціального захисту громадян, розвитку економіки, освіти, культури, медицини, інфраструктури регіону.
Вважаємо за потрібне повідомити, що в разі подібних дій органів державної влади або релігійних організацій, будемо звертатися до президента України Петра Порошенка як гаранта додержання Конституції, і в законному порядку відстоювати свої громадянські права.
Прес-служба Володимир-Волинської єпархії