На Володимирщині вшанували славетну землячку – Олену Казимирчак-Полонську

3

21 листопада 2012 року – особливий день: 110-та річниця народження великої та нажаль маловідомої науковця та монахині Олени Казимирчак-Полонської.

ЇЇ земляки старанно готувалися до цієї події, тому в пам’ять про цю великодушну людину, було встановлено стелу, яку розмістили саме на місці альтанки, де полюбляла теплими вечорами сидіти її сім’я.

Олена Казимирчак-Полонська – радянський, польский, український та російський астроном, що народилась у с. Сілець, Володимир-Волинського району, в сім’ї знатних дворян. З дитинства мала хист до іноземних мов та точних наук і згодом вільно розмовляла англійською, французською, польською та німецькою мовами. У 18 років з відзнакою закінчила Луцьку жіночу гімназію, а переїхавши до Польщі змогла продовжити свою наукову діяльність та піднялась по кар’єрному щаблю. Патріотизм, що жив у неї глибоко в душі, покликав Олену додому, тому при першій можливості вона повертається в СРСР.

В Ленінграді працює старшим науковим працівником в Інституті теоретичної астрономії, але керівництво зіславшись на «скорочення штату» її звільняє. Вирішивши відвідати хвору матір, по дорозі додому її в потязі арештовують і доставляють в Бутирську в’язницю. Умови були досить  жорстокими і 8 місяців «на ногах» дались взнаки. Її допитує 12 слідчих, так як вона підозрюється в шпіонажі та антирадянській діяльності. Але сталось диво! Сила її переконань була настільки великою, що слідчий, який вів її справу повірив у Бога. Згодом він зізнається, що причина, за якою вона була арештована- донос лже-священика (працівника НКВД), тому він робить все можливе, для того щоб її звільнили від звинувачень. Переїхавши в Одесу, працює доцентом кафедри вищої математики Одеського педагогічного інституту.

Багато ще стається подій, але доля розпоряджається так, що пропрацювавши у Санкт-Петербурзькій православній духовній академії під час керування ректора архієпископа Кирила (зараз патріарх всієї Русі), вона, за благословенням митрополита Ленінградского та Новгородского Олексія, приймає монашеський постриг. Їй вже 70. Сильна та не зламна жінка, навіть осліпнувши, читає лекції. Несподівана перебудова дає можливість Олені Іванівні здійснити заповітну мрію і вона не задумуючись організовує общину в ім’я  преподобного Сергія Радонежського.

Улюблене слово матушки Олени була «відповідальність». Вона часто повторювала, що християнин повинен бути відповідальним за все: справи, вчинки, слова і навіть думки. Розуміла смирення як не опущені до долу очі та чорна хустина, а як прийняття існуючих умов життя, обставин, які посилає Господь, і мудра, відповідальна поведінка в тій чи іншій ситуації.

Про маловір’я Олена Іванівна казала: “Все люди шестым чувством знают, что бытие наше имеет смысл, что оно больше, чем поверхность вещей. Только мы это осознаем и ищем путей личной внутренней связи. Оно не есть переживание какого-то мгновения или особого состояния, именуемого молитвой, а всеединый охват жизни перед лицом Бога. Вера – это самоидентичность, самоторжество. Врагом является утрата этой веры под влиянием вихрей, которые веют над нами и вокруг нас. Где бы вы ни были и что бы вы не делали – важно сохранять внутреннюю цитадель, в которой царит покой, где душа с доверием и надеждой смотрит в небо. Все проходит, а это остается. Уносятся лица, города, мнения, теории, события – в глубине же: душа перед Вечным, перед Богом. И тогда начинаешь понимать, что от нас чего-то ждут, что мы родились зачем-то. Что призваны что-то принести в мир. Духовный путь – это дорога сугубо индивидуальная и если в самом начале можно заметить много людей идущих вместе с вами, то в конце вам придется остаться одному. Но вы не один и никогда не были один. Вам просто предстоит остаться наедине с Собой и встретиться лицом к лицу с вашей собственной Природой. Понять Господа нелегко. Его лицо подобно лицу кротости, но оно и подобно палящему солнцу и жаркому пламени. Дети России или Германии такие же, как и другие дети, они не лучше и не хуже других. Поверьте мне, только Содом в свое время особенно отличился в пороках. Некогда Бог как-никак сжег его  погрязшего в распутстве и грехе для того чтобы очиститься, так и  человек должен пройти через Господний огонь, огонь испытаний, пожирающий его во время страданий” .

Запитаєте, чому ви раніше не знали про цю чудову та особливу людину? Вона була скромною, мудрою та володіла надзвичайно великим серцем. Їй було не важливе визнання, а тільки віра і розуміння того, що ми живемо на цій землі, щоб повернутися знову до Бога.

В її честь названо невелику планету Сонячної системи. В часи атеїзму йшла на ризик, взявши на себе відподальність запроваджувати християнський рух серед молоді.

Дата освячення стели припадала на день вшанування пам’яті Архистратига Богожого Михайла. Зїхалось доволі багато гостей з різних куточків України, а також Польщі, які приїхали вшанувати особливу людину:

Монахиня Євдокія Ляхоцька (м. Гайнувка, Польща);
Анна Красько – керівник братства Кирила та Мефодія (Польща);
Димитро Лукашевич – професор богослов’я (м.Варшава, Польща);
Куринна Людмила – прийомна дочка Полонської (м.Чернівці);
Клим Чулюмов – член кореспондентів Національної Академії Наук України, доктор фізико-математичних наук Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого;
Шаромова Віра – доцент кафедри природо-математичної освіти Львівського обласного університету. Заслужений працівник України;
Думич Надія– вчитель-методист вищої категорії, відмінник народної освіти, вчитель астрономії (м. Львів);
Шух Марія – заступник директора з навчально-виховної роботи центру науково-технічної творчості учнівської молоді (заступник управління освіти і науки Облдержадміністрації);
Верко Анатолій – заступник голови Володимир-Волинської райдержадміністрації;